Початок
ВИСНОВКИ
Категорія «цінність» є предметом теоретичних досліджень багатьох
гуманітарних дисциплін – філософії, соціології, педагогіки, психології, етики,
естетики, політології, економіки, біології та ін. У філософії ціннісна
проблематика розробляється в аксіології, що систематизує філософсько-теоретичне
значення про цінності, тенденції і закономірності їх розвитку. Окремі наукові
течії (прагматизм, екзистенціалізм, неопозитивізм) ототожнюють цінність із
суб’єктивною оцінкою людини, інші (феноменологія, персоналізм, неотомізм,
неопротестантизм) наголошують на об’єктивності цінностей, їх незалежності від
оцінних поглядів конкретного суб’єкта чи групи осіб.
В історії філософії можна виокремити такі підходи до з’ясування сутності
цінностей: суб’єктивний ідеалізм (вартості тлумачаться як породження волі і
розуму людини); об’єктивний ідеалізм (цінності визначаються як вічні ідеальні
сутності); метафізичний підхід (обґрунтовує цінності через оцінку і порівняння
одних предметів відносно інших); діалектико-матеріалістична інтерпретація
(зумовлює розуміння цінностей як одночасно об’єктивних і суб’єктивних
соціальних явищ); об’єктивний підхід (цінності – об’єктивне явище, породжене
взаємодією суб’єкта і об’єкта).
Природу і сутність цінностей характеризують наступні положення: серед властивостей цінностей основними є
функціональне значення (сукупність соціально значущих якостей) та особистісний
смисл (визначається самою вартістю, хоча й залежить від конкретної людини);
цінністю є не природна, а соціальна якість об’єкта, тому поза суспільством
цінності не існують; 3) вартість не виникає поза оцінюванням, тому ціннісне
відображення пов’язане з емоційним переживанням; за об’єктивним змістом
цінність може бути: предметом (явищем, об’єктом) задоволення потреб людини;
потенційною функцією; засобом задоволення потреби.
Цінності формуються у процесі вибору соціально адекватних зразків поведінки
й діяльності у вигляді побутових звичок, тобто наочних ознак власне людського
буття, які згодом, через механізм традиції, закріплюються у нормативних
утвореннях – обрядах, звичаях, ритуалах. Соціально цінні стереотипи з допомогою
суспільних інститутів транслюються, зберігаються і передаються суб’єктам
культурної системи. Особистість привласнює ціннісні взірці як зовнішні
утворення, еталони соціальної поведінки і внутрішньо приймає чи не приймає їх
як особистісні поведінкові орієнтири. Вищим рівнем особистісного розвитку є
задіяння людини до культуротворення на підґрунті власних сенсожиттєвих
категорій.
Вищі (загальнолюдські)
цінності виконують світоглядну функцію для окремої особи. Вищими цінностями
виступають: здоров'я, сім'я, любов, свобода, світ, війна, держава, праця,
істина, честь, свідомість, пізнання, творчість тощо. Вищі цінності – це
емоційно-образні узагальнення провідних соціокультурних орієнтацій, що
визначають всі сфери життя людини. Це цінності суспільного ладу, спілкування,
діяльності, самозбереження, цінності особистих якостей, а також загальнолюдські
цінності. Цінності визначають зміст існування індивіда, з чого випливає вся
його мотивація. Вищі цінності сприяють втягненню людини у вищі інстанції,
наповнюючи зміст її життя.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ
ЛІТЕРАТУРИ
1. Бойко В.Ю. Типология ценностных позиций и
состояния кризисного сознания // Ценности социальных груп и кризис общества:
Сб. науч. труд. – М.: ИФАИ. – 1991. – С.59–73.
2. Василенко В.А. Ценность и ценностные отношения //
Проблема ценности в философии. – М. – Л.: Наука, 1966. – С.41–49.
3. Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія.
– К.: Лібра, 1999. – 488 с.
4. Иванько Л.И. Ценностно-нормативные механизмы
регуляции // Культур-ная деятельность: опыт социологического исследования. –
М.: Наука, 1981. – С. 50–151.
5. Ігнатенко П.Р. Аксіологія виховання: від
термінології до постановки проблем // Педагогіка і психологія. – 1997. – №1. –
С. 118–123.
6. К проблеме формирования ценностных ориентаций и
социальной активности личности: Сб. науч. трудов. Вып. 1 / Под ред. В.С.
Мухиной. – М.: Наука, 1979. – 101 с.
7. Кант и кантианцы. Критические очерки одной
философской традиции: Сб. – М.: Наука, 1978. – 360 с.
8. Карпенко З.С. Аксіопсихологія особистості. – К.:
ТОВ "Міжнар. фін. агенція”, 1998. – 216 с.
9. Киссель М.А. Экзистенциализм и проблема
"переоценки ценностей” // Проблема ценности в философии. – М. – Л.: Наука,
1966. – С. 219–234.
10.
Краус З.
Нігілізм сьогодні, або терплячість світової історії. – К.: Основи, 1994. – 124
с.
11.
Лазарук А.
Цінності людини у науково-психологічному осмисленні // Психологія і
суспільство. – 2003. – №2. – С. 19–37.
12.
Леонтьев Д.А.
Психология смысла: природа, структура и динамика смысловой реальности. – М.: Смысл,
1999. – 487 с.
13.
Леонтьев Д.А.
Ценность как междисциплинарное понятие: опыт многомерной реконструкции. //
Вопр. философии. – 1996. – № 4. – С. 35–44.
14.
Малахов В.А.
Етика: Курс лекцій: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2001. – 384 с.
15.
Маслоу А.
Новые рубежи человеческой природы. – М.: Смысл, 1999. – 424 с.
16.
Мейзель И.А.
Наука и проблема ценностей // Проблема ценности в философии. – М. – Л.: Наука,
1966. – С. 50–64.
17.
Нестеренко
В.Г. Вступ до філософії: онтологія людини. – К.: Абрис, 1995. – 336 с.
18.
Нугаев Р.М.
Смена развитых научных теорий: ценностные измерения // Вопр. философии. – 2002.
- №11. – С. 124-134.
19.
Омельченко Ж.
"…Ми мусимо навчитися мислити по-новому”: Загальнолюдські цінності в духовній
культурі суспільства // Рідна школа. – 1999. – №Х. – С. 12-13.
20.
Парсонс Т. О
структуре социального действия. – М.: Академ. проект, 2000. – 880 с.
21.
Пелипенко
А.А. Смыслогенез и структуры сознания (культурологический подход) // Мир
психологии. – 1999. – №1. – С. 141–146.
22.
Прозерский
В.В. Проблема ценности и оценки в философии Д.Дьюи // Проблема ценности в
философии. – М.–Л.: Наука, 1966. – С. 171–180.
23.
Рубинштейн
С.Л. Бытие и сознание. – М.: Издательство АН СССР, 1957. – 328 с.
24.
Рудельсон
Е.А. Неокантианское учение о ценностях (Фрейбургская школа) // Проблема
ценности в философии. – М.–Л.: Наука, 1966. – С. 128–144.
25.
Ручка А.А.
Социальные ценности и нормы. – К.: Наукова думка, 1976. – 152 с.
26.
Сагатовський
М.І. Цінності і роль їх у житті суспільства і людини // Філософія: Підручник /
За ред. Г.А.Заїченка та ін. – К.: Вища школа, 1995. – С. 424–435.
27.
Сластенин
В.А., Чижакова Г.И. Введение в педагогическую аксиологию. – М.: Академия, 2003.
– 192 с.
28.
Соколов Э.В.
Основные идеи общей теории ценностей Р.Б.Перри // Проблема ценности в
философии. – М.–Л.: Наука, 1966. – С.154–170.
29.
Социальная
философия: Учебник / Под общ. ред. В.П.Андрущенко, Н.И.Горлача. – К.–Харьков:
Единорог. – 735 с.
30.
Тугарин В.П.
Избранные философские труды. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1988. – 343 с.
31.
Тюрина В.А.,
Научитель Е.Д. Ценностные ориентации: Учеб. пособие. – К.: ООО «Междунар. фин.
агенство», 1998. – 30 с.
32.
Філософія:
Підручник / За заг. ред. М.І. Горлача та ін. – Харків: Консул, 2000. – 672 с.
33.
Франкл В.
Человек в поисках смысла. – М.: Прогресс, 1990. – 367 с.
34.
Фрейд З.
Психология бессознательного: Сб. произв. / Сост., М.Г.Ярошевский. – М.:
Просвещение, 1990. – 448 с.
35.
Фромм Э.
Человек для себя: Пер с англ. – Мн.: Коллегиум, 1992. – 253 с.
36.
Ценности //
Философский словарь / Под ред. И.Т. Фролова. – М.: Политиздат. – С. 534.
37.
Чавчавадзе
Н.З. Культура и ценности. – Тбилиси: Мецниереба, 1984. – 171с.
38.
Шелер М.
Положення людини в космосі // Зарубіжна філософія ХХ століття / За ред. Г.І.
Волинки. – К.: Довіра, 1993. – С. 146–152.
39.
Шердаков В.Н.
Иллюзия добра: Моральные ценности и религиозная вера. – М.: Политиздат, 1982. –
287 с.
40.
Ясперс К.
Смысл и назначение истории. – М.: Политиздат, 1991. – 528 с.
41.
Sartre J.-P.
I’Etre et le Neant. – Paris: Ctallimard, 1943. – 722 h.
|